Чим небезпечні соціальні мережі для дітей і дорослих

“Загуглити”, “твітнути”, “репостнути”, “заінстаграмити” тощо — усі ці слова давно прижилися в нашому щоденному мовленні, наче свої. Кожен користувач глобальної мережі Інтернет зареєстрований щонайменше в одній соціальній мережі. Це не обов’язково має бути соцмережа на кшталт “вКонтакте” — цілком можливо, що люди реєструються на профільних порталах, пов’язаних з їхньою роботою (програмування, бухгалтерія тощо). Ми не уявляємо свого життя без щоденної дози інформаційного допінгу. Наприклад, мій ранок починається з того, що я вимикаю будильник на планшеті й відкриваю застосунок для читання новин. Я обов’язково маю переглянути вітчизняну та зарубіжну пресу — що нового сталося за 5 годин моєї відсутності. Далі перевіряю електронну пошту й новини в соцмережах Facebook і вКонтакте. На все це йде приблизно 30 хвилин. Щось мені підказує, що чимало читачів цієї статті роблять приблизно так само :).

Не казатиму, що це погано й неправильно. Навпаки: людство розвивається, у світі з’являється дедалі більше технологій, обсяг інформаційного потоку зростає, і людина намагається весь цей потік опрацювати.

Про соціальні мережі в Інтернеті написано дуже багато статей. В одних автори лають творців таких ресурсів і переконують читачів, що соцмережі — це поневолювачі часу та свідомості. В інших — надмірна ідеалізація соціальних ресурсів: мовляв, нічого страшного в них немає. У кожного автора є своя думка, і я не маю морального права її критикувати. Проте в цій статті мені хотілося б поділитися власною думкою, що спирається на мої спостереження й досвід.

Так уже склалося, що моя робота мало не зі шкільних років пов’язана з комп’ютерною технікою. Мабуть, я був одним із перших у школі, у кого з’явився комп’ютер IBM XT 486 — мегазвір на той час :). Пізніше батьки підключили Інтернет (через Dial-up), і я поступово почав занурюватися у світ глобальної мережі. У 96–99 роках Інтернет був набором слабко структурованої інформації. Пошукові системи не мали інтелектуального пошуку, “важкий” ресурс завантажувався від 5 до 10 хвилин, а поділитися фотографіями чи послухати музику онлайн було з царини фантастики. Але буквально за 5 років усе дуже швидко змінилося. Інтернет почали проводити виділеними лініями, швидкість була десь 1 Мбіт — цього вистачало, щоб без затримок переглядати доволі важкі сайти й обмінюватися музикою, фільмами та фотографіями. Саме тоді зароджувалися перші соціальні мережі: Facebook, вКонтакте, Одноклассники. Завдяки технологічному прориву та появі таких інтернет-ресурсів люди дістали нову можливість стати ближчими одне до одного. Відповідно, такий попит на обмін інформацією тягнув за собою зростання кількості користувачів, а отже — і обсягу інформації. Інтернет дійшов до точки, коли постала потреба в інтелектуальних системах пошуку, здатних збирати інформацію з усіх доступних “закутків” неосяжного Інтернету й давати користувачеві доступ до неї. Програмні збирачі інформації (веб-павуки, пошукові боти, або Web crawler у зарубіжних джерелах) почали накопичувати на своїх серверах величезні обсяги даних, які потім обробляли інтелектуальні системи: сортували й подавали користувачеві в зрозумілому вигляді. І ось тут почалося найцікавіше. Інформація, яку знаходили пошукові боти, містила уривки інтернет-життя мільйонів користувачів, починаючи з 90-х років. Це було листування на форумах і в публічних чатах, коментарі в гостьових книгах тощо. Фактично, знаючи нік (віртуальне ім’я) користувача, можна було підняти всю історію його активності. Але з часом пошукові системи почали відфільтровувати давню інформацію, а нові порції даних витісняли її. З’явився рейтинговий чинник, що спирався на індекси частоти запитів, цитованості та інші показники. Проте якщо інформації немає на перших сторінках пошуку, це ще не означає, що її немає в Інтернеті. Вона так само лежить на серверах, і, маючи потрібні знання з програмування, її можна дістати.

Що відбувається в Інтернеті сьогодні? Практично вся інформаційна діяльність людини оцифровується. Зверніть увагу: на сучасних мобільних телефонах виробник автоматично передвстановлює застосунки популярних соціальних мереж. Будь-яку фотографію, зроблену телефоном, вам майже одразу пропонують викласти в соціальну мережу. Щоб дізнатися про якийсь товар на полиці супермаркету, достатньо сфотографувати штрих-код або QR-код — і за кілька секунд розумна “машинка” видасть опис товару та відгуки інших покупців. Порівняно недавно в телефонах з’явилося розпізнавання голосу: досить озвучити команду або вимовити прізвище абонента, і смартфон одразу виконає вказівку власника й зателефонує потрібній людині з адресної книги. А всю цю зручність підкріплює система GPS, яка дає змогу власникові навіть не найдорожчого смартфона доволі точно орієнтуватися на місцевості й ділитися своїми записами, музикою, фотографіями та іншою інформацією з чіткою прив’язкою до місця. Усе це шалено зручно, я особисто користуюся цими сервісами щодня й не уявляю, як без них обходитися. ОДНАК за всіма цими зручностями не варто забувати, що ми живемо в реальному світі, де є злодії, шахраї, психи, педофіли, маніяки та інші представники девіантного способу життя, — а отже, не варто забувати й про елементарні правила безпеки.

Напевно, ви скажете: “Яка ще безпека? Навіщо? Інтернет — це віртуальний світ”. Але ви помиляєтеся: Інтернет перестав бути віртуальним тієї миті, коли ви розмістили в ньому реальну інформацію про себе. Згадаймо своє дитинство, коли батьки постійно повторювали: “Не розмовляй з незнайомцями”, “Якщо побачиш щось підозріле — викликай міліцію”, “Якщо побачиш підозрілих людей, які йдуть за тобою або їдуть машиною, — тікай чи заходь у людне місце, у магазин, і попроси зателефонувати додому” тощо. Усі ці правила елементарної безпеки закладені в нас від народження, ми виконуємо їх на підсвідомому рівні й учимо цього своїх дітей. Часи змінюються, і горизонт світу, який ми знали, розширюється завдяки цифровим технологіям. А отже, сучасній людині треба додати до свого багажу знань з безпеки абсолютно нову інформацію.

Кожен інтернет-користувач має забути про поняття конфіденційності та строку давності інформації. Будь-яка інформація, що потрапила в мережу, буде так само легко доступна через місяць, через півроку, через рік, через п’ять і через двадцять п’ять років! Зверніть увагу: коли ви вводите пошуковий запит у Google чи Yandex, у видачі трапляються найрізноманітніші дати. На одній сторінці може бути інформація за 2005 рік, за 2001, трапляється й за 1997-й. Поясню на прикладі, наскільки це небезпечно. Припустімо, ви сучасна п’ятнадцятирічна дівчина-підліток. П’ятнадцять — гарний вік: починаєш активно цікавитися протилежною статтю, хочеш бути схожою на сучасних попзірок чи акторок. Але, на жаль, рамки пристойності в сучасному шоу-бізнесі настільки розмиті, що стиль одягу й манера поведінки на екрані телевізора часто спантеличують, а підлітки все це вбирають у себе й намагаються наслідувати кумирів. У результаті дівчина-підліток, намагаючись бути “крутою”, починає в прямому сенсі роздягатися перед камерою свого мобільного телефона, викладати фотографії чи відео на YouTube, Flickr, Facebook та інші інтернет-сервіси, щоб справити враження на однолітків і оточення. Проте ефект виходить цілком протилежний. Через 4 роки п’ятнадцятирічний підліток подорослішає, вступить до інституту, де його оточуватиме зовсім інше товариство, і серед цього товариства знайдеться хтось, хто відшукає на просторах Інтернету старі фотографії або відеозаписи колишнього життя. Але навіть якщо в інституті нічого не спливе, буває й так, що дівчина влаштовується на роботу і, наприклад, стає відомим політиком, журналістом чи диктором на телебаченні. Увага до персони — привід шукати компромат, і з високою ймовірністю компромат знайдуть саме в Інтернеті. А найприкріше те, що в наявності компромату винні тільки ви: свого часу не передбачили наслідків власних кроків.
Друга проблема — і, на мій погляд, найважливіша — це моніторинг дитячої та підліткової соціальної активності кримінальними суб’єктами (“домушниками”, маніяками, педофілами та іншими). Представники цього прошарку населення пильно стежать за активністю дітей і підлітків. Уважно передивляються фотографії, перечитують публічне листування в пошуках корисної інформації. Корисною інформацією може бути номер телефону, місця частих відвідин (кінотеатри, кафе), місце навчання (школа, дитячий садок), домашня адреса. Щойно зловмисник заволодіє цією інформацією, він неодмінно використає її у своїх цілях.

Ви, напевно, думаєте: “Треба бути зовсім тупим, щоб написати свою домашню адресу”. Але діти, підлітки й навіть дорослі припускаються помилок і залишають інформацію про себе в Інтернеті, самі того не розуміючи. Я провів експеримент: зареєструвався в кількох відомих соціальних мережах — lovetime.com, mamba.ru — і вирішив знайти кількох дівчат, щоб стандартними засобами інтернет-пошуку витягти корисну інформацію. У цій мережі мені показують таку зведену інформацію: знак зодіаку, вік, місто проживання та фотографія. На основі цих даних я починаю шукати такий самий акаунт у соціальній мережі “вКонтакте”. За знаком зодіаку вираховую місяць, на який цей знак випадає, за віком — рік народження, а за іменем і назвою міста відсіюю зайвих. Так із кількох тисяч людей у місті в мене залишається близько 50–60 — їх неважко перебрати вручну й упізнати потрібний об’єкт. Об’єкт знаходимо дуже швидко. Далі вивчаємо сторінку — чи є там щось корисне. Знаходимо посилання на нові соціальні мережі на кшталт Foursquare, через які можна дізнатися не тільки домашню адресу, а й визначити системність відвідування певних місць.

Для дослідження було взято вибірку зі 125 осіб, поділених на вікові групи: до 13, від 14 до 17, від 18 до 23, від 24 до 29 і від 30 та старші.

Описаний вище метод пошуку дав такі результати:

Статистика не втішає. Незалежно від віку приватну інформацію в Інтернеті залишають усі, а зловмисники точно знайдуть їй застосування.

Для прикладу перелічу кілька способів, які використовують зловмисники:
1) Відстежуючи листування підлітків, маніяк чи педофіл може точно визначити, коли й де підліток буде ввечері;
2) Професійний злодій може зареєструвати сторінку від імені дитини та почати листування з юним інтернет-користувачем. Звісно, ніхто не запідозрить недоброго: батьки, навіть якщо й контролюють, з ким листується їхнє чадо, саме листування перевіряють рідко. А саме в онлайн-спілкуванні зловмисник випитує в дитини інформацію про сім’ю, про те, куди й коли вони збираються поїхати. Так дитина автоматично наводить злодіїв на власну квартиру.
3) Викрадення дітей з метою викупу. В Інтернеті діти часто хизуються тим, ким працюють їхні батьки, публікують фотографії нових дорогих покупок і автоматично стають потенційними цілями зловмисників. За такою самою схемою вираховують маршрут пересування дітей, частоту відвідування певних місць — і в найнесподіваніший момент викрадають.
4) Шахрайство. Маючи номер Вашого мобільного телефону, зловмисники можуть зателефонувати Вам з прихованого номера й відрекомендуватися працівником мобільного оператора чи банку. Пояснять, що в них виникли проблеми з Вашим номером або рахунком і їм потрібна від Вас особиста інформація: номер паспорта, дівоче прізвище матері, секретне слово, пароль тощо. Певна річ, нічого не підозрюючи, ви цю інформацію надасте, а через якийсь час дізнаєтеся, що з Вашого персонального банківського рахунку зникли гроші.

Хочу дати кілька порад усім користувачам мережі Інтернет і особливо сучасним батькам:
1) Контролюйте активність своїх дітей в Інтернеті. Страшно не те, що дитина зайде на порносайт, — страшніше, що вона зайде в соціальну мережу й почне там активно спілкуватися. Проводьте з дітьми якомога більше роз’яснювальних розмов. Поясніть: якщо хтось незнайомий, нехай навіть такого самого віку, пропонує зустрітися — про це треба одразу сказати батькам;
2) Порада універсальна для всіх користувачів. Вимкніть у мобільних пристроях автоматичну публікацію Вашого географічного розташування. За частотою Ваших відвідин одного й того самого місця легко вирахувати час, коли Вас немає вдома;
3) Не позначайте свою домашню адресу через веб-сервіс на кшталт Foursquare;
5) Не публікуйте свій номер мобільного телефону в загальному доступі, особливо той, який слугує у вас резервним для відновлення пароля до інтернет-банкінгу та інших сервісів. Якщо вже так хочете опублікувати мобільний номер — купіть для цього окрему сім-картку, вам це вийде дешевше;
6) Обмежте доступ до своїх фотографій. По-перше, за фотографією цілком реально визначити місце зйомки; по-друге, дитячі та підліткові фотографії часто використовують власники порнографічних ресурсів, щоб залучати клієнтів. Тому не дивуйтеся, якщо через якийсь час хтось скаже, що бачив Вас на головній сторінці порносайту, — швидше за все, він не бреше;
7) Перш ніж щось публічно написати чи опублікувати, подумайте, як це може відбитися на Вас у майбутньому.

Інтернет сьогодні нагадує Дикий Захід. Це світ, де майже немає правил і законів. Над комплексом заходів і програмно-технічних засобів безпеки в Інтернеті працюють і державні агентства національної безпеки всіх країн, і приватні IT-компанії.

Я впевнений, що успіху в цій галузі буде досягнуто найближчим часом, однак кожен інтернет-користувач має пам’ятати стару приказку: “Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників”.

Сподіваюся, стаття вийшла не надто занудна, а її зміст став для Вас корисним.
Усім дякую за увагу, удачі та безпечного інтернет-серфінгу 🙂

Michael Dvornichenko Архітектор рішень · SK.AI